Скільки вже літ промайнуло з того часу,
Як твоє життя, рідний тату, враз обірвалось...
Згоріла свіча в темноту заховавши красу
І все що ти мріяв, на жаль,
Не збулось і не сталось...
Я думав, що рана важка заживе у душі,
І що в мене серце хоч трішечки буде вільніше,
Тому я написав я сьогодні сумні ці вірші,
Мені бо без тебе з роками все гірше і гірше...

Батькові очі наснились сьогодні мені,
Батькові руки вміло так вигравали пісні.
Пробач, дорогий мій, що може колись я образив...
Чом же пробачення не попросив я відразу?..

Онучка твоя підростає, красива така,
В моєму житті майже все є, про що тільки мріяв!..
Я згадую, тату, мене як навчав юнака
І вірити в себе навчав, і плекати надію!
Надію в майбутнє життя, хто ж знав що без тебе...
Я буду завжди пам'ятати, що ти зробив!
І вірю, ти з нами, ти дивишся зараз із неба,
Я вдячний тобі за добро, за те, що любив!

Батькові очі наснились сьогодні мені,
Батькові руки вигравали так вправно пісні.
Пробач, дорогий мій, що може колись я образив...
Чом же пробачення не попросив я відразу?..