ГаGmєм, гаєм зеGлененькGmим...
Гаєм, Gгаєм зеленC7еньким
ХодGить Довбуш Gмолоденький,
ХGmодить ДовбуGш молодеGmнький.

(надалі кожен рядок повторюється двічі)

Він на ніжку налягає,
Топірцем ся підпирає.

Ой, ви, хлопці, свистом-свистом,
Засипає стежки листом.

Ой, ви, хлопці, бігом-бігом,
Замітає стежки снігом.

Аби Кути не минути,
До Космача повернути.

До Космача, та й до Дзвінки,
До Штефанової жінки.

Добрий вечір, Штефанова!
Чи вечеря вже готова?

А вечеря не готова,
Бо Штефана нема вдома.

Він поїхав петлювати,
Мабудь буде ночувати .

Штефан пішов на роботу,
Повернеться у суботу.

Чи будеш нам відкривати?
Чи самим ся добувати?

В мене двері тисовії,
На них замки сталевії.

Не поможуть замки твої,
Як підставлю плечі свої.

Довбуш начав налягати,
Стали двері ся ламати.

Довбуш двері відкриває,
Штефан в Довбуша стріляє.

Як устрілив в праве плече,
А з лівого кровця тече.

Бо знав добре поціляти,
Довбуш буде помирати.

Ой, ви, хлопці, ой, ви мої,
Візьміть мене з хати тої.

Ой, ви, хлопці, ви, молодці,
Беріть мене на топорці.

Беріть мене на топори,
Занесіть мя в чорні гори.

Занесіть мя в Верховину,
Де родився, там най згину.

Там родились тато й мати,
Там я буду спочивати.

Сріблом-златом поділіться,
Та й за мною не журіться.

Штефанові дайте мірку,
Бо я любив його жінку.

Штефанисі дайте сала,
Бо вона мене кохала.

Тай топірці занехайте,
Крови більш не проливайте.

Бо кров людська - не водиця,
Проливати не годиться.

Як будемо ґаздувати,
Жінкам правди не казати!

Не журіться, пане-браття, -
Ще повстане Прикарпаття!

Гаєм, гаєм зелененьким
Ходить Довбуш молоденький.