Ішов козак без ліс, без ліщину, без ліс, без ліщину,
Та й надибав молоду дівчину, молоду дівчину,
Та й надибав молоду дівчину.

– Ти дівчино, личка рум’яного, личка рум’яного,
Переночуй мене, молодого, мене, молодого,
Переночуй мене, молодого!

– Я би тебе переночувала, переночувала,
Коли б зради я ся не бояла, я ся не бояла,
Коли б зради я ся не бояла!

– Ти, дівчино, не бійся нічого, не бійся нічого:
Не зрадив я на світі нікого, на світі нікого,
Не зрадив я на світі нікого!

Запросила у хату тепленьку, у хату тепленьку,
Перебув він ніченьку темненьку, ніченьку темненьку,
Перебув він ніченьку темненьку.

А уранці крикнув до дівчини, крикнув до дівчини:
– Ой спасибі за любу гостину, за любу гостину,
Ой спасибі за любу гостину!

Ой спасибі від козака того, від козака того,
Що, крім тебе, не зрадив нікого, не зрадив нікого,
Що, крім тебе, не зрадив нікого!