І
Гілля, гілля царапає вікна
У вікнах – пусто, навколи – пусто, на дворі – зусман.
Нікого немає, нічого немає, та окрім синій темряви
мені хватає. Темряви мені хватає (так!)
Тримає (так!) гукає (так!) сяй, сяй, сяй, сяй негайно.
Тимчасові тайни мають принаймні бажання
себе відкрити. Таємниці – як діти. Сьогодні – образа
Та завтра відразу це вже не є тайни
Це вже є бажання. Це вже є бажання
отримать образу, хоча з нею є лише вікна
Та гілля. У вікнах пусто, на дворі – зусман
Керує, шепоче:
Щодня буде так, але є ще те
гілля. Зоряной пиллю образи
насіння сідає на вікна. Прикро
Чому? Тому, що мені прикро
Почивай, засинай. Лягу я на край
Не лягай! Вночі впаду за край.
Починай! Почекаю, може хтось скаже,
Хтось скаже: зачекай!

ІІ
Гілля, гілля царапає вікна.
Повітря, тремтяще повітря... Звідки повітря?
Я чую, як вітер зоряну пил жене далі
Образа триває, мене вживає, образа триває.
У темряві сяє пил! Де взяти сил для кволих крил.
Де взяти дозвіл на постріл у вітер,
Повітря триває, вжимає у вікна
Питає скрізь вікна: Чому тобі... Чому тобі прикро?
Що? Що? Щодня буде краще.
Але живе гілля з зоряной пиллю
Це все ж таки краще, ніж порожній ранок.
Пусто? Так! Але без обману

ІІІ
Так, так, чи не так, та танцють гопак вітер з зоряной пиллю.
Образи насіння сідає на вікна. Прикро? Так! Так!
Отой їх гопак у темряві синій забира сили,
останні сили (у темряві синій забира сили)
Так, тільки так, та вже так більш не можна! Удень – лише гроші.
Скажені гроші. Тягне у ніч не менш скажений вітер
Склада з синіх літер на склі чиєсь ім’я,
керує, шепоче, та все ж склада чиєсь ім’я,
Ім’я тає, не пам’ятаю, що було вчора чого не було вчора
Лише з ехом розмова та ехо питає: що тобі сяє?
Я лише відповідаю на питання скрізь вікна
Прикро мені лише від того, що прикро