Заговори спершу ти,
мені бракує відваги ти знаєш напевно.
Не йди.
Не дочекатись твоєї уваги і правильний крок нереально і важко знайти.
Та повір, так здається, що більше я зможу віддати комусь, ніж у комусь знайти.
Хоч тремтіння такого нема –
я так хочу в тобі відтворить,
що дозволиш колись ти, можливо, сама.

Приспів:
Говори краще ти!

Віртуальні події десь понеслись.
Робим вигляд, як їх не було, навіть колись.
Пам’ятаєш, як я підступно з’явивсь?
Знаєш, образ для тебе мій зразу змінивсь?
Та нехай... Я благаю, коли ідеш геть – ти хоч раз озирнись!
Щоб побачить того, хто тобою давно вже напевно тверезо напивсь!

Говори краще ти,
бо в очах твоїх простір здіймає мене догори,
а згори я так довго спускаюсь, так що ти говори.

Я розмови твоєї лякаюсь і вночі крізь сон прокидаюсь.
Ну коли вже, коли я не буду вагатись, щось в собі проявить?
Може мить на місця все розставить
і в тобі якийсь клаптик розплавить ця мить!?
Я для неї завжди ладен жить!

Але поки що все так далеко...
Мені важко з тобою, але разом з тим легко.
Пересвідчитись зручно. Подивившись туди, куди дивишся рідко,
так вражаюче влучно, де побачиш зображення своєї душі.

Як побачиш – вагатись не варто – іди.
Як побачиш, то відчуєш тепло.
Говори тепер ти...