В даль потяг нас з вітром несе,
Пахощі квітів в лице
Літо дарує якраз в цей раз.
О, о, цей вагон-ресторпан
І ти в куточку отам
Келих тримаєш вина одна.
Поїзд, не стань саме тут, -
Тихо словами благав.
Стукав і мчав, мов про все,
Крізь вікна пахощі слав.

Ах, може ти - доля моя,
Скільки думок плюс ота,
Вибрана із почуття на життя.
Стоп, стоп, стоп...
Стукіт раптово завмер,
Станція, вихід тепер,
Вийшла, ніщо не сказав,
Хто знав?..
Дай ще раз зустрічі, дай!
Пізно... Дарма... Не благай.
Поїзд рушав, бо співчував,
На згадку пахощі слав.
Поїзд рушав, бо співчував,
Крізь вікна пахощі слав.

Дай ще раз зустрічі, дай!
Пізно... Дарма... Не благай.
Стукав і мчав, мов про все,
Крізь вікна пахощі слав.
Стукав і мчав, мов про все,
Крізь вікна пахощі слав...
Пахощі слав... Пахощі слав...
Крізь вікна пахощі слав...
На згадку пахощі слав...