Нехай через сто днів, сто днів
І орхідеї в’януть.
Літа покосом на стерні –
В них пам’ять не зів’яне.
Так мало ти мені сказав –
Почув я так багато,
Мабуть, свою ти долю знав
Й за пісню вже змагався.

Приспів:
Допоки бачу небеса ясні,
Горітиме в моєму серці ватра,
Мені ти заповів свої пісні,
Твій заповіт виконую я свято!

Нехай сто раз: до дна, до дна –
Залишиться хоч крапля.
З-поміж усіх пісень твоя
Бодай на краплю краща.
Й нехай всі догорять свічки
І квіти всі зав’януть,
Вінок залізний навіки
І пам’ять, що не в’яне!

Приспів