Поїзд мій вже відійшов,
На пероні я і осінь,
Знов удар і знову шок –
До вокзалу звузивсь простір.

Непереливки мені –
Зустрічати, проводжати,
Очі – звуки голосні,
Ще чого від них чекати?

Доторкнуся до щоки –
Там старі та свіжі рани,
І обплутують гадки,
Що вляглися з болем в шрами.

Від вокзалу поїзди
В різні боки, як голубки,
А мені вже назавжди
Квіти сині – незабудки.