Ген, де Верховина,
Писана криниця,
Срібна в ній вода;
Поведу я сина
До дзвін-джерела.

Ідучи крізь пущу,
Хай порине в тишу,
Що стоїть вдовкіль,
І відчує сущий
Прадідівський біль.

Поведу я сина
Через полонину,
Трави де цвітуть,
Хай пізнає сиву
Прадідівську суть.

Виведу я сина
На високу гору –
У захмарну вись,
Щоб під небом синім
З правдою зріднивсь.

Щоб з криниці в скелі
Він води напився,
Що з земних порід
Й увібрав ту силу,
Що наш живить рід.
Славних бойків рід!