Нарекли ми дружинами гори
Із вінцем щонайвищих вершин
Й прокладаємо в небо дороги,
Щоб обняти коханих дружин.

Гори, гори високі, високі –
Ген за скелями скелі круті!
Не страшні нам провалля глибокі, –
Ми на небі уже, як святі.

Що не крок – то все ближче вершина
І все ближче тепло її губ. –
Обійми мене, люба дружино,
Обійми, пригорни, приголуб.

Нарекли ми дружинами гори,
Й зупинився для нас часу плин;
Тільки в небо ведуть нас дороги –
До вершин, до вершин, до дружин!