Ох і гори, ну і гори,
Скелі бивнями стирчать,
Ми у небі, небо – голе,
Лиш вітри вдовкіль свистять.
Вже не хочу я угору
І зійти не можу вниз,
Дорікати комусь годі, –
Сам придумав цей каприз.

Лізу, лізу вверх із низу,
У граніти б’ю гаки,
А тут ще якась "карниза",
Ми на ній, як павуки.
Заливає потом очі,
Сам повис я на гаку,
Швидше, швидше б вже до ночі,
Відлежатись в гамаку.

Ох і гори, ну і гори,
Скелі бивнями стирчать,
Ми у небі, небо – голе,
Лиш вітри вдовкіль свистять.
Ой, не раз давав я слово:
У ті гори не піду. –
А те слово, як полова,
Полетіло – не знайду!