Я ніяк не годжуся в барони,
Бо я вільний, я – вільний козак,
Моя удать – то синії гори,
А брати – кригоруб і рюкзак.

Я підкорюю горді вершини,
Небеса мені в жарт досягти!
Так навіщо дурної причини,
Щоб мене манівцями вести?

Не годжусь я для барських покоїв
Й до балачок світських не привик,
Сам собі я давно вже присвоїв
Титул красний: гірський мандрівник.

І до скону я буду шукати
На Землі щонайвищих вершин,
І гуляти, я буду гуляти
Там, де вітер гуляє один!