Плечі мої підпирає рюкзак,
Знову стою на межі –
Вкотре запитую: так чи не так? –
– ...Ми вже чужі.

Буки обвішали роси рясні,
Слово твоє, як жало, –
Все, що намріялось нам навесні,
В Лету спливло.

В небі рожевому віяла хмар,
В серці безрадісний щем,
Отже, любов твоя, наче загар,
Змитий дощем.

Два горизонти... Ступити слід крок. –
Нас проводжають стрижі.
Втискую ледве в рюкзак піврядок:
"Ми вже чужі!"