Згаснув день, настала ніч. Вирішив я прогулятись,
Подивитися на місяць, зірками помилуватись.
Вечір видався чудовий, подружився з дівкой кльовой.
Струнка, гарна, ох красуня. Теж любила повнолуння.

Приспів:
Усміхнулась мені доля, цю красу таку зустрів.
Я від неї божеволію, перший раз я полюбив.

Довго з нею зустрічався, зразу ж я не зрозумів...
Привела мене на цвинтар. Я до неї заговорив:
– Нащо ж ми сюди прийшли? Щось допетрати не можу.
Ну скажи щось говори, це на тебе геть не схоже.

Приспів:
– Повезло тобі, гадаєш? Любий, я скажу, що ні.
Ти про мене все не знаєш, помилився ти в мені...

І вона розреготалась, на обличчі помінялась.
Виросли у неї зуби, як в вампіра, як в Дракули.
В мою шию причепилась, мов комар крові напилась.
Так тепер я не людина, став таким самим вампіром.

Приспів:
– Ми з тобою діти ночі – в темноті все бачать очі.
Ти мене таким зробила, ми з тобою два вампіра.