Взяло дівча відра
Та й пішло по воду.
А там хлопці-риболовці
Та ще й козацького роду.

– Ой ви, хлопці-риболовці,
Козацького роду,
Візьміть мене на той човен,
Перевезіть через воду.

– Ми б тебе узяли,
Щоб хвиля не збила,
Щоб за тобов стара мати
Так тяженько не тужила.

– Не буде плакати,
Не буде тужити.
Сама вона добре знає,
Що я не маю з ким жити.

Сіло дівча в човен,
Тяженько зітхнуло,
Витягнуло білу хустку
Та й три рази махнуло.

Ніхто се не бачив,
Тільки стара мати,
Що стояла край берега,
Стала гіренько плакати.

Не плач, стара мати,
Не плач, не журися,
Сонце зайде, місяць зійде,
Доня додому вернеться.

Сонечко заходить,
Місяченько сходить.
Нема, нема мої доні,
Нема, чогось не приходить.