Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?
Ой чия ж то дівка розплітає коси?

Коси розпустила, ни з ким не ходила.
Коси розпустила, ни з ким не ходила,
Молодого парня сама полюбила.

Провожала мати сина у солдати.
Провожала мати сина у солдати,
Молоду невістку – в поле жито жати.

Жала вона й жала, жала-вижинала.
Жала вона й жала, жала-вижинала,
Пока за сход сонця тополиной стала.

Прийшов син до хати: – Здрастуй, рідна мати.
Прийшов син до хати: – Здрастуй, рідна мати.
Шо ж то й за тополя стоїть серед поля?

– Не питай ти, синку, про тою причину.
– Не питай ти, синку, про тою причину,
Бери в руки топор – рубай тополину.

Первий раз ударив – вона й похилилась.
Первий раз ударив – вона й похилилась,
Другий раз ударив – вона попросилась.

– Не рубай, козаче, я ж твоя дружина.
Не рубай, козаче, я ж твоя дружина,
А вверху у листях спить твоя дитина.

Бросав козак топор, обняв тополину.
Бросав козак топор, обняв тополину,
Обняв тополину, цилував дитину.

– Мати ж моя, мати, шо ж ти наробила?
Мати ж моя, мати, шо ж ти наробила?
Ти ж мене з сім’єю навік розлучила.