Понад Дунай глибокий
Виріс терен високий,
А з-під того терена
Вийшла вдова молода.
Вийшла вдова молода,
Породила два сина.
Та як та й породила,
В чорний китай вповила
Та й на Дунай пустила.
– Ой ви, круті береги,
Прийміть мої два сини,
А ви, жовті пісочки,
Згодуйте ми синочки.
Піски кажуть: "Згодуєм
Й щастя й долю зготуєм".
У двадцять рік потому
Прийшла вдова по воду.
А там плине корабель,
Сріблом-злотом обложен.
А в нім сидять дончаки,
Та й два рідні братчики.
Один сидить назаду
Та весельцем кермує,
Другий сидить спереду –
Зачісує голову.
Зачісує голову
Та й моргає на вдову:
– Ой ти, вдово молода,
Ци любиш ти дончака?
– За одного сама йду,
За другого дочку шлю.
– Ой ти, вдово молода,
Яка бо ти є дурна.
Зато бо ти є дурна,
Що ти нам мамка рідна.
Тепер такий світ настав,
Що син мами не пізнав.
Тепер така година,
Що йшла би мама за сина.