Ой закувала сива зозуленька
Та й у вишневім саду,
Ой виряджала мати свого сина
До цісара на войну.
– Ой йди, синоньку, на тую войноньку,
Та й не обавляйся,
За рочок, за два, за неділь чотири
Та й додому вертайся."
Ой либонь же я, моя мамунейко,
Та й назад не вернуся –
Чогось мій коник, коник вороненький
Та й в воротах спіткнувся.
– Ой не бий, сину, коня в головоньку,
Не буде ся спотикати,
Ой не зрадь, сину, людської дитини,
Не буде тя бог карати.
– Ой не бив же я коня в головоньку,
Чого ж він ся спотикає,
Ой не зрадив я людської дитини,
За що ж мене бог карає?