Ой у полі ріс терен
Та й не виріс лиш один.

А з-під того терена
Вийшла вдова молода.

Вийшла вдова молода,
Що зродила синів два.

Як вона їх зродила,
В тихий Дунай пустила.

– Ой ви, білі рибочки,
Корміть мої синочки.

А ви, чорні береги,
Не шуміть ми на сини.

Через років двадцять п’ять
Вийшла вдова воду брать.

Вийшла вдова воду брать,
Зачав човен припливать.

Зачав човен припливать,
На нім сидить двох солдат.

Один сидить на човні,
Розчісує кучері.

Другий сидить на човну
Та й моргає на вдову.

– Ой ти, вдово молода,
Чи любиш ти кучеря?

– Я кучеря то люблю,
За кучеря сама йду.

За одного сама йду,
За другого дочку шлю.

Ой чи дочку, не дочку,
То хорошу наймичку.

Тепер такий світ настав,
Що син мами не пізнав.

Така тепер година,
Йшла би мама до сина.