– Ой плили гусоньки бистрою водою,
Ой вийди, дівчино, розмовся зо мною.
– Ой я не раз, не два з тобов розмовляла,
Ніколи б я тобі правди не сказала.
Аж тогди я тобі всю правду розкажу,
Як свою рученьку із твойов ізв’яжу.
Привели попонька рученьки в’язати,
Зачала дівчина всю правду казати:
– Мисли мої, мисли, по що ж ви тут прийшли,
Під козаченьком сивий коник, бистрий,
Під козаченьком вся цісарська зброя.
– Що ти си гадаєш, ти, дівчино моя?
– Гадаю, думаю в сей Дунай втонути,
Лишень не гадаю за жовніром бути.
Як в сей Дунай втону, назад не виплину,
Через тебе, жовнірику, марно з світа згину!