Ой під мостом риба з хвостом тріпочеться хитро;
Тікав, тікав з Станіслава наш Марисюк Дмитро.
А він тікав через ліс та й зашумів листом,
Не сам же він, браття, тікав, але з товариством.
А як же він, браття, тікав, здибали два люде:

– Ой ци сюда на Путилю дорожечка буде?
Ой ци сюда на Путилю та й до Ясенова,
Та й будемо повертати спізна до Сірова.
Повернули до Сірова: "Ци ти спиш, ци чуєш?
Пусти мене до світлоньки, де сама ночуєш!"

– Я вас, хлопці Марисюки, сюда не пускаю,
Що вам треба до потреба, крізь вікно вам даю!

– А нам треба пістолєти й нової рушниці,
Ми не знаєм дорожечки та й до Одовиці.
В Путилівці добрі люде зіслали панівку,
Ой то Вельган – добрий хлопець – випив всю горівку.
В Путилівці добрі люде Вельгана зв’язали,
Попід коня вороного ніжки му вковали.
Попід коня вороного ніжки му вковали,
Йа до пана капітана листок відослали.
А як узяв пан капітан та прочитав листок:
– На що ви го ба й зв’язали,– Вельгана-опришка?

– Ми би єго не в’язали, ми би го не били,
За нами сі, пане, вганяв з залізними вили.
З залізними, каже, вили та й з ясними звізди,
Та там єго поховайте, де сі пани з’їдєт.
Ой будуть сі ба й з’їздити, будуть сі питати,
Котрий буде винуватець,– будемо шукати.
Найшли, найшли винуватці[в] – два Кирили Гриці;
Вели, вели винуватці[в] попід шибениці.