Ой на горі, горі
Дубочок хилився.
Доти син – дитина,
Поки не женився.

А як оженився
Та й став ґаздувати,
Та й став забувати,
Що в нього є мати.

– Ой сину ж, мій сину,
Сину найдорожчий,
Скажи мені, сину,
Хто тобі миліший?

– Жінка мені мила,
Бо моя дружина.
Теща мені мила,
Бо дочку зростила.

А ти, моя мати,
Мусиш вибачати.
Як ти щось недобре,
Забирайся з хати.

Ой у полі, полі
Мати жито жала.
Син сказав: помагайбіг,
Вона не відказала.

– Мамо моя, мамо,
Чого-с горда стала?
Я сказав: помагайбіг,
Ти не відказала.

– Ой сину ж, мій сину,
Я не горда стала,
В очах були сльози,
Я тя не впізнала!