Збирався стрілець від’їжджати до бою
Свій край боронить від ворогів,
Прощався з матусею дуже старою,
Просив дожидати його.

Матуся за сином всі ночі не спала,
Оплакувала свої дни,
А мила на шлях виглядати ходила,
Чекала його до осени.

Матуся померла, а мила щаслива,
Не жде козака із війни –
З другими гуляє, весілля справляє,
Сидить вишиває рушники.

Вертають стрільці в свою рідну оселю
І вслід своїх коней ведут,
А їхні матусі, жінки, наречені
Вже їх виглядати ідут.

Підходить до хати – не йдуть зустрічати
"Чому ж не виходит ніхто?" –
А вікна і двері забиті дошками,
Кругом кропивою заросло.

Поглянув стрілець на сирітську картину:
"А що ж я вертався з війни?
За рідну матусю, за зрадливу милу,
Як лев, я боровся з ворогом".