За горою, за лугом
Ходить синок за плугом,
Оре нивку не свою,
Добре, що в своїм краю.

Оре нивку та й тужить,
Бо родині не служить,
Що посіє і збере –
З того воріг наш живе.

Сонце гріє так мило,
Світ золотий залило,
Лиш громи на небі б’ють,
Людям спати не дають.

Станьте, коні вороні,
Бо я лежу в загоні,
Є могили на межі,
Ще й до того не чужі.

Підійдімо близенько,
Поклонімся низенько,
Киньмо жменьку квіточок
На забутий горбочок.

Ті незнані могили
Будуть травку родити,
Орач сяде та й епічне,
Й бідні душі спом’яне.