За горою, за лугом
Ходить жовняр за плугом –
Оре ниву не свою,
Добре, що в своїм краю.

Оре ниву і тужить:
"Хто родині там служить,
Хто їй зоре і пожне,
Як не стане і мене?"

Сонце гріє так мило,
Світ як золотом накрило,
Лиш далеко громи б’ють,
Людям жити не дають.

– Станьте, коні вороні,
Бо є ями в загоні
І могили на межі,
Ще й до того не чужі.

Тут гранати орали,
Тутки наші вмирали:
За то поле, за село
Тут немало їх лягло.

Треба землю зрівняти,
Де орали гранати,–
Всі ті рани на ріллі,
Що зробили москалі.

Я ті рани загою –
І слід щезне по бою;
Тут пшениця поросте,
Синій блават зацвіте.

А вояцькі могили
Будуть травку родили:
Жнець ту сяде і епічне.
Бідні душі пом’яне...