Виряджала стара мати синочка до бою,
Розчесала гарні кудрі понад головою.

– Іди, іди, мій синочку, іди, не барися,
Як побореш ворожечка, додому вертайся.

– Іду, іду, моя ненько, в далеку дорогу,
А ти іди молись Богу, щоб вернувсь додому.

Ждала, ждала стара мати, під Крути ходила:
Чи не знайде між хлопцями* рідненького сина.

А як його упізнала, рученьки зломила,
Обняла й’го головочку та й заголосила:

– Люляй-люляй, мій синочку, а я твоя мати,
Сину любий, Боже милий, вороже проклятий.