Виряджала мати сина під Крути до бою,
Розчесала кучерики понад головою.

– Іди, іди, мій синочку, та й не забавляйся,
Як побореш воріженьків, додому вертайся.

– Іду, іду, моя мати, вчиню вашу волю,
Ви моліться Господеві, щоб вернувся з бою.

Ждала, ждала стара мати, під Крути ходила
Та й шукала між трупами найменшого сина.

А як знайшла стара мати голівоньку сина,
Проклинала дні колишні та й заголосила:

– Лю-лю, лю-лю, мій герою, це я – твоя мати,
Сину рідний, Боже милий, вороже проклятий!