Виряджала мати сина під Крути до бою,
Розчесала кучерики та й над головою.

– Іди, сину, воювати, в бою не здавайся,
Як розіб’єш вороженьків, додому вертайся.

Ждала, ждала мати сина, під Крути ходила
Та й шукала між трупами найменшого сина.

А як знайшла труп синочка – голову склонила,
Положила на коліна та й заголосила:

– Люляй, люляй, мій синочку, бо я твоя мати,
Сину любий, Боже милий, вороги прокляті.