Виряджала мати сина під Крути до бою,
Розчесала кучерики понад головою.

– Іди, іди, мій синочку, в бою не здавайся,
Як побореш вороженьків, додому вертайся.

– Іду, іду, стара нене, вчиню твою волю,
А ти дома молись Богу, щоб вернувся з бою.

Стара, стара мати під Крути ходила
Та й шукала між стрільцями* найменшого сина.

А як знайшла між трупами головоньку сина,
Положила на коліна та й заголосила:

– Люляй, люляй, мій синочку, а я твоя мати,
Боже милий, сину любий, вороже проклятий.