Виїзджали хлопці з нашого села, –
Всі вони кричали: "Прощай, Вкраїна!"

Тільки один хлопець стояв та й мовчав,
Біленьким платочком сльози витирав.

Ой жаль мені, хлопці, свої Вкраїни,
А іще жаліше свої дівчини.

Із сходу на захід скрізь човни ідуть,
Українські хлопці ранених везуть.

Ой там старий батько окопи копав,
Він здалека бачив, як боєць упав.

Батько не повірив і своїм очам,
Підійшов близенько – синочка впізнав.

– Чи ти, синку, вбитий чи ранений лежиш,
Що до мене, синку, та й не говориш?

– Я ж, тату, не вбитий, я ранений лежу,
Болять мої рани, скоро я умру.

Болять мої рани, скоро я умру,
Поховаєш мене в чужому краю.

Матінці скажи ж ти, що я поліг в бою
За рідну Вкраїну, за землю свою.