У місячную нічку, у нічку майову
Стояв я з дівчиною в зеленому саду.
Ми мріяли, зітхали,
В коханні присягали[сь],
А соловейко тьохкав
Все тільки "тьох" та й "тьох".

І був би я дівчину довіку так кохав,
І був би я єдину до серця пригортав.
І був би соловейко,
І був би, малесенький,
Нам тьохкав на калині
Все тільки "тьох" та й "тьох".

Аж десь війна взялася і далі було так:
Дівчина віддалася, стрільцем став той козак.
Навіщо те кохання,
А потім розлучання?
А середенько страждає
Все тільки "ох" та й "ох".