Стрілець від’їжджає від рідної хати.
Свій край боронить від ворогів.
Прощався з матусею дуже старою,
Просив доглядати її.

А мати за сином плакала і ридала,
Плакала усі свої дні
І плакав хтось тихо у саду під вишнею,
То плакала мила його.

Клялася, що буде й’го вірно любити,
Не зрадить, не зрадить єго.
Аж поки не вернеться із війни додому,
То буде чекати його.

Три рочки минуло, війна не скінчилась,
Ніхто не вертається з війни.
А мати на шлях виглядати ходила,
Чекала його восени.

Тільки одна мила весела і щаслива,
Не жде козака із війни –
З другими гуляє, весілля справляє,
Сидить вишиває рушники.

Стрілець повертає до рідної хати,
Чомусь не виходить ніхто.
А вікна і двері дошками забиті,
Кругом кропивою поросло.