Розпрощався стрілець зі своєю ріднею,
Сам поїхав в далеку дорогу.
За свій рідний край, за стрілецький звичай
Йдемо в бій за свою перемогу.

А вітер колише шовкову траву,
Дуб зелений дододолу схилився,
Листя шелестить, вбитий козак лежить,
Над ним коник його зажурився.

– Ой коню ж, мій коню, не стій наді мною,
Я тим часом полежу прикритий,
Лети, коню мій, скажи мамі рідній,
Що я лежу у степу забитий.

Най батько і мати, їм щира подяка,
Нехай вони за мною не плачуть,
Я в степу лежу, за ріднею тужу,
Чорний крук наді мною закряче.