– Прощай, дівчино, прощай, єдина,
Бо вже я їду на війну,
Може, за рочок, може, за чотири
Назад до тебе поверну.

– Прощай, дівчино, прощай, єдина,
Бо вже я – січовий стрілець,
Може, за рочок, може, за чотири
Станемо разом під вінець.

– Не їдь, соколе, не їдь, коханий,
Бо у тій війні загинеш,
А мене, нещасну молоду дівчину,
Ти раз назавжди покинеш.

– О ні, дівчино, о ні, єдина,
Бо мене кличе Україна,
В кайдани закута, кровію зрошена,
Наша велична Батьківщина.

І попрощавшись, поцілувавшись,
Стрілець поїхав на війну,
По кількох боях дуже завзятих
У тяжких ранах загинув.

А я молилась і дожидала,
І гірко плакать почала:
– Ой ти, землице, ой ти, сирая,
Навіщо милого взяла?

Ой ви, стрільці, ой ви, січові,
Як же ви тяжко терпите?
Ви за Україну, за нашу єдину
Життя своє віддаєте.

О Батьківщино, о люба ненько,
Як ти дорого коштуєш:
Тих, що найкращі наші герої,
Ти в сирву землю ховаєш!