– Прощай, дівчино, прощай, єдина,
Бо я вже їду на війну,
Може, за рочок, може, за чотири
Назад до тебе поверну.

– Не їдь, милейкий, на ту війнойку,
Бо на війнойці загинеш,
І мене молоду, нещасну дівчину,
Раз назавше покинеш.

І розпрощались та й розійшлися,
Милий поїхав на війну,
По кілька воєн – і то завзятих –
Козак на війні загинув.

Як ся дівчина того дізнала,
І стала гірко плакати:
– Ой і ти, земле, ой ти, сирвая,
За що так тяжко караєш?

О Україно, о наша ненько,
Як ти дорого коштуєш:
Тих, що найкращі наші герої,
Ти в сирву землю ховаєш!