– Прощай, дівчино, прощай, миленька,
Бо я є січовий стрілець,
Може, за рочок, може, за чотири
Стану з тобою під вінець.

Прощай, дівчино, прощай єдина,
Бо я відходжу на війну,
Може, за рочок, може, за чотири
Назад до тебе поверну.

Не рад їхати на ту війноньку,
Кличе мене Вітчизна,
В кайдани закута, кров’єю зрошена
Наша та славна Вкраїна.

Як розпрощались, так розійшлися,
Милий від’їхав на війну,
І в перших боях, що були завзяті,
В болючих ранах загинув.

Дівчина плаче, дівчина тужить,
Дівча сумує за милим:
– Ой ти, миленький, голубе сивенький,
Лишив мене з сином малим.

Ой ти, землице, ой ти, сирая,
Нащо мене так караєш?
Нащо мойого голуба сизого
В сиру землю ховаєш?

Ми розпрощались та й розійшлися –
І ти поїхав на війну,
Мене, нещасну молоду дівчину,
Раз назавжди покинув.