Ой там у Вільхівцях, там дівчина живе,
Від неї, мов від сонця, проміння ясне б’є.
Сіяють карі очі, мов зорі серед ночі,
Від неї, мов від сонця, проміння ясне б’є.

До тої дівчиноньки хорунжий заходив
І в синіх оченятах спокій душі втопив.
Чи в хаті чи на полі він кляв нещасній долі
І в злости дві російських дивізії розбив.

Тепер він маршерує в далекую Сибір
І очі все звертає до ясних, ясних зір.
Та скільки раз він гляне, то Вільхівец огляне
І дивиться так сумно в синіючий простір.