Ой там при долині, гранатами зритій,
Лежить не від нині січовик убитий.

Стрілецкеє тіло від вітру зчорніло,
А личко рум’яне зів’яло, змарніло.

Не заплаче мати та й над головою,
Не посадить м’яти на могилу твою.

Береза не зронить листків на могилу,
І звін не зазвонить, не сповістить милу.

Один бір заплаче нишком серед ночі,
І ворон закряче, виймаючи очі.

Одні рано-вранці вітри заголосять,
Вовки-сіроманці кістки порозносять.

Не викує, мати, твоїх літ зозуля,
Викує з гармати ворожая куля.

Широку долину накриє мурава –
Та слава не згине, січовая слава.