Ой там при долині, гранатами зритій,
Лежить не віднині січовик убитий.

Козацькеє тіло від вітру зчорніле,
А личко розцвіле зів’яло, змарніло...

Не заплаче мати та й над головою,
Не посадить м’яти на могилу твою...

Не викує, брате, літ твоїх зозуля,
Закує з гармати ворожая куля...

Береза не зронить листків на могилу,
І дзвін не задзвонить, не сповістить милу.

Один бір заплаче нишком серед ночі,
І ворон закряче, виймаючи очі...

Одні рано-вранці вітри заголосять,
Вовки-сіроманці кістки порозносять.

І кров по долині накриє мурава –
Та слава не згине, січовая слава.