Ой там орав мужик край дороги,
В него воли сиві крутороги.
Крутороги сиві поганяє,
І такую собі піснь співає:

Гей! Ти мужичіє, братя милі!
Що маєм робити сеї хвилі?
Розбив москаль нашу Січ єдину,
Узяв у неволю Україну.

Та є такі драби межи нами,
Що хотять робить нас москалями.
Гей, ви москвофіли, ви кацапи,
Гей, ви проклятущі рубльохапи!

Та ж то чути всіми вже світами,
Що москаль бє народ нагайками.
Нашу рідну мову зневажає,
Та й ще нас хахлами називає.

Та й ви, народовці, підупали,
Щосьте з кацапами разом стали.
Хоть ви патріоти на папері,
Та що ви робили в "новій ері".

Ляхи вам у очи зазирали,
А ви наші віча розбивали!
Бо вам із народа та вигода,
Щоби дерти шкіру із народа.

А ви, лазуїтські Василіяни,
Ідіть до Африки між поганів,
А нам вас до хріну тут потреба,
Ми і без вас трафимо до неба!

Ой вже давно тії часи втекли,
Як ви людий живцем в огни пекли.
Ми ж не дурні вівці в чистім полю,
Щоб ви в римську вели нас неволю.

Тож як стануть разом людські діти
Будете тікати аж сопіти. –
Ой та задудніло в синих горах,
Що пани шахрують при виборах.

Та не дадуть ради навіть графи,
Як ми вхопим хлопські параграфи.
Та заплачуть ревно панські діти,
Як ми зачнем страйки заводити.

Та і хруням стане в очах темно,
Як ми на них бойкот покладемо.
Най же дрожить зволоч сяка-така,
Бо ми внуки Гонти й Залізняка.

Нехай враже серце страх стискає,
Бо в нас ще козацька кровця грає.
Най по цілім світі ідуть вісти,
Що ми радикали – соціялісти!