Ой шумить, шумить та дібровонька
Негодоньку віщує,
Ой чому, чому молодий стрілець
В кватирі не ночує?

Ой шумить, шумить та дібровонька
Чи не буря надходить,
Молодий стрілець до дівчиноньки
На розмовоньку ходить.

– Дівчино-рибчино, подай мні рученьку,
Подай же другую, най поцілую
Білую рученьку, устонька гожі, як тії рожі,
Поцілуй в серці біль заворожить.

– І руку подала б і поцілувала б,
Та ну ж хто чатує, поцілуй вчує.
Піде обмовонька зараз лукава піде неслава.
Що буде мати на це казати?

– Кохана, сплять люди, хто слухати буде?
Заснула й калина гень коло тина,
Ще соловейко лиш милу розважить і спати ляже.
Він хоч почує та не розкаже.

– Дам ручку на хвилю та уст не нахилю
Боюся погуби, мій ти голубе:
Видная ніченька – щось там маячить, ще хтось побачить,
Хто ж мені, серце, таке пробачить?

– Не бійся, миленька, хоч нічка видненька
І місяць хоч світить – він не помітить.
Яснії зіроньки лягають спати, – то ж буде знати?
Дай же устонька поцілувати.