Ой пращався раз стрілець січовий:
– Будь здорова! – Будь, милий, здоровий.

Сів на коня, поїхав в долину,
А дівчину на Бога покинув.

А дівчина плаче і ридає:
– Не вертає стрілець, не вертає.

Раз як сонце сіло за хатами,
Кінь прилетів без стрільця до брами.

Дівча вийшла в слезах на дорогу,
Питається коня вороного:
– Чом ти, коню, вже без пана свого?

– Сиротою я тепер лишився,
Мій пан згинув, як у бою бився.

Вже не верне твій стрілець із бою,
Піді Львовом поліг з головою.

Там на Вульках ревіли гармати,
Не один там ляг навіки спати.