Ой покрились снігом білим полонини,
Десь поїхав хлопець милий з Буковини,
На прощання дав дівчині синю чічку,
Сам пропав, неначе камінь в бистру річку.

– Ой заплачеш, моя мила, ой заплачеш,
Бо мене уже ти більше не побачиш,
Йшов шукати ліпшу долю в чужім краю,
А тепер тут на чужині пропадаю.

Ой між горами трембіта трембітає,
Із-за гаю гайвороння вилітає...
Дівчинонька плаче, хлопця виглядає,
Тільки милий із чужини не вертає.

Розцвіла весняним цвітом Буковина,
Довго ждала – не діждалася дівчина,
Залишив на згадку милий синю чічку,
І пішов, пропав в чужині, камінь в річку.