Ой чого ж ти зажурився, стрільче молодий?
Чом зітхання вилітають із твоїх грудей?
Чи калитку загубив, чи дівчину полюбив,
Чи на вправах пан отаман був на тебе злий?

– Ні калитки дорогої я не загубив,
Ні на вправах пан отаман мене не сварив.
Тільки собі на біду я дівчину молоду
Безнадійно, але вірно, щиро полюбив.

– Не журися, молод стрільче, бо журба зведе,
Друг для друга добру раду завсігди знайде:
Очком-бочком підійди, островами подзвони,
А за місяць дівчинонька же твоя буде.

Ой послухав тої ради січовий стрілець,
Своїм журбам безконечним він зробив кінець:
Очком-бочком завертав, обіймав і цілував,
А за місяць дівчиноньку повів під вінец.