– Ой чого ж ти зажуривсь, козаче молодий?
Чом зітханнє вилітає із твоїх грудей?
Чи ти шаблю загубив,
Чи у бою пан отаман на тебе сварив?

– Ані шаблі дорогої я не загубив,
Ні у бою пан отаман на мене не сварив.
Тільки собі на біду дівчиноньку молоду
Безнадійно, але вірно, щиро полюбив.

– Не журися, козаченьку, бо журба зведе,
Друг для друга щиру правду завсігди знайде.
Очком-бочком заверни, острогами подзвони,
А за місяць дівчинонька вже твоя буде.

І послухав тої ради козак-молодець,
Своїм журбам безнадійним він зробив конець:
Очком-бочком завертав, обіймав, цілував,
А за місяць дівчиноньку повів під вінець.