Ми гайдамаки, вічно однакі,
Все проклинаєм ляцкеє ярмо,
Йшли діди на муки, підуть і правнуки,
Ми за народ житє своє дамо!

Доки сусіди нам людоїди,
Ми гайдамаки, як були, так є,
Вже часи минули, як ми спини гнули –
І кождий з нас за всіх житє дає!

Не тішся, враже: сотня поляже,
Тисяча натомість стане до борби –
І ножі свячені на серця скажені
Наострять знов потоптані раби.

Наша присяга: правда, відвага,
Пімста за кривди люта і грізна,
Бо ми гайдамаки, месники однакі,
Із-за народ і смерть нам не страшна.