Лети, моя думо, степами, лугами,
Лети, моя думо, кудись,
Лети, моя думо, аж у ту хатину,
Де я проживала колись.

А у тій хатині живе стара мати,
Якщо ще живе, то вклонись,
Скажи її слово болюче, як рана,
Що я вже не та, що колись.

Змінився мій голос і стихла розмова,
Морщини зорали чоло,
Поволі в неволі сивіє мій волос,
А серце терном поросло.

Дасть Бог, ще повернусь до свої матусі
І зложу подяку її,
За те, що носила мені передачу,
Як я ще сиділа в тюрмі.

Прийшла та хвилина, що я повернулась,
До рідної прийшла сім’ї,
А свої матусі уже не застала –
Вона вже лежить у землі.