Лети, моя думо, лети, моя пісне,
Далеко, далеко кудись,
До тої хатини, де живе родина,
Де я проживала шлись.

До тої хатини, де живе родина,
А як ще живе, то вклонись,
Скажи її слово болюче, як рана,
Що я вже не та, що колись.

Вже гасне мій погляд і тихне розмова,
А зморшки зорали чоло,
Поволі в неволі сивіє мій волос,
А серце тернем поросло.

Скажи єї слово, хай душу розрадить,
А серденьку скаже: "Корись".
Най марно не тужить, най марно не плаче,
Бо я ще повернусь колись.

А як повернуся, в ноги поцілую,
Подяку я зложу свою,
За те, що носили мені передачу,
У тую прокляту тюрму.