Їхав стрілець на війноньку,
Прощав свою дівчиноньку:
– Прощай, миленька, чорнобривенька,
Я йду в чужую сторононьку.

Подай ми, дівчино, хустину,
Може, я в бою загину,
Темної ночі накриють очі,
Легше в могилі спочину.

Подала дівчина хустину,
Стрілець у бою загинув,
Темної ночі накрили очі,
Легше в могилі спочинув.

Подала дівчина хустину
Стрілець у бою загинув,
Там серед поля гнеться тополя
Та й на стрілецьку могилу.

Ой гнеться, гнеться, гойдається,
Додолу листя спадає,
А в тій могилі син України
Лежить, спокійно спочиває.

А злії люди насилу
Взяли нещасну дівчину,
Взяли вони, взяли, за іншого дали,
А на стрільця не чекали.