Їхав стрілець на війноньку,
Прощав свою дівчиноньку:
– Прощай, миленька, чорнобривенька,
Я йду в чужу сторононьку.

Дай ми, дівчино, хустину,
Може, я в бою загину,
Темної ночі накриють очі,
Лекше в могилі спочину.

Дала дівчина хустину –
Стрілець у бою загинув.
Темної ночі накрили очі
Ще й висипали могилу.

А злії люди насилу
Взяли нещасну дівчину,
Там серед поля гнеться тополя
Та й на стрілецьку могилу.

Гнеться тополя додолу,
Вітер її нагинає,
А в тій могилі син України
Тихо лежить – спочиває.

Ніхто за ним не затужить,
Ніхто за ним не заплаче,
Лиш чорний ворон на його могилі
Сів та й жалібненько кряче.